Иное мнение. (Донецк глазами BBC)

        Совсем недавно я упоминал о том, что ради получения объективной информации, или хотя бы её части, вынужден смотреть BBC, как мне попалась весьма любопытная статья Егора Воронова из всё той же службы новостей:

                                      Погляд зі Сходу: старого Донбасу більше немає

     Саме цей вислів якнайкраще підкреслює пасіонарну відмінність жителів західної та східної України. Донбас закипав поступово, роками нарощуючи свій протестний потенціал. Терпінню, яке багато національно свідомих українців сприймали за пасивність і рабське мислення, настав кінець. Політичний протест повільно, але усвідомлено переростає в соціальний бунт.
     У часи Євромайдану його прихильники казали: "Приїжджай на Майдан і подивися. Тут не так вже й багато націоналістів. Тут багато тих, хто вийшов проти корупції, бандитів при владі і свавілля. За майбутнє своє і своїх дітей".

     Їхати було далеко, але зі спілкування з цими людьми я зрозумів, що так воно і було. Євромайдан ніколи не був однорідний. Там були і радикали, і мирні жителі, і анархісти, і соціалісти, і бізнесмени, і вчителі.

     І ось рівно тиждень тому проросійські активісти зайняли будівлю Донецької облдержадміністрації та обласної ради. І українські ЗМІ почали інформувати: "Сепаратисти чекають штурму і будуть прикриватися жінками", "Російські найманці засіли в Донецькій облраді", "Сепаратисти створюють свій Майдан".

     І тотальна інформаційна блокада тих, хто перебуває всередині Донецької ОДА.

Вирішив особисто відвідати Донецьк. Їхати всього годину. Може там, дійсно, вже "ввічливі люди" підкорюють "місто мільйона троянд".

    Як і Київ у січні-лютому, велика частина Донецька продовжує жити своїм життям. Автомобільні затори, городяни поспішають у справах, жінки виходять з магазинів з покупками. Хіба що працівників ДАІ вздовж дороги більше, ніж зазвичай.

   Біля бібліотеки ім. Крупської картина почала змінюватися. Тут забиті машинами автостоянки, журналісти з камерами та перехожі з гвардійськими стрічками на рукавах.

    Чим ближче я підходив до ОДА, тим менше впізнавав її. З бюрократичної цитаделі радянських часів вона перетворилася на справжній повстанський бастіон. Три кільця оборони, колючий дріт, шинні вали та стіни з бруківки. І стяги - радянські, російські, білоруські, грецькі, Війська донського та Донецької республіки. Багато ікон.

   За оборонними кільцями - імпровізована сцена і промовці, які розповідають про події в Донбасі.

    Перше, що я почув, було: "Слава шахтарям!", "Слава металургам!", "Слава Донбасу!".

    Довкола - люди абсолютно різного соціального статусу і професій, які уважно слухають. Тут можна побачити і шахтарів з вугільним пилом навколо очей, і вчителів, і медиків, які поспішають до ОДА з продуктами, і підприємців.

    Спілкувався з багатьма. Хтось підтримує Росію, хтось просто проти "постпомаранчевих" правителів, як Арсеній Яценюк та Юлія Тимошенко, а хтось за незалежний Донбас.

    Думки про майбутнє регіону у кожного різні, різні аргументи. Але кожен з них єдиний в одному - він не бажає, щоб його вважали "бидлом, стадом". Їм набридли докори, звинувачення, злість і брехня столичних співвітчизників. Це люди, що говорять емоційно, але цілком виважено і переконано. Вони хочуть бути почутими.

    У мене виникло відчуття дежавю. Саме про це говорили кілька місяців тому мої знайомі прихильники Майдану - вони хочуть бути почутими владою. Мої співрозмовники біля стін ОДА хотіли бути почутими тими, хто хотів бути почутим владою.

    Сепаратистський бутерброд

    Через тиждень після того, як проросійські активісти ввійшли в будівлю Донецької облради, в їхньому середовищі щось кардинально змінилося. У розмовах почала з'являтися соціальна риторика. Претензії не до далекої київської влади, а, насамперед, до місцевих багатіїв - Тарути, Ахметова, Колесникова, Вишневецького і навіть Нусенкиса. Може, тому що крім проросійських радикалів у стінах ОДА стало більше "ліваків"?

    Мітингарі кажуть, що щодня сюди приїжджає багато нових людей, декотрі з яких потім їдуть зміцнювати блок-пости.

    Рухаюся далі - до першого і другого кілець оборони. Стоять люди в балаклавах, касках і з бейсбольними битами. Контролюють потік відвідувачів, які входять і виходять. Вдивляються в обличчя. Очі втомлені, але не злі. Намети, обвішані листівками проти НАТО, США і ЄС. Роззяви з фотоапаратами, захисники і шахтарі в помаранчевих касках, які носять дрова.

   Сміття не так вже й багато. Судячи з усього, є спеціальний загін добровольців, які чистять територію.

   П'яні? У самій будівлі на вживання алкоголю заборона. Від тих, хто на вулиці, іноді віє "душком", але, як пояснюють вони самі - для зігрівання, бо на вулиці дощить, і вітер пробирає до кісток.

   Чим ближче я підходив до самої ОДА, тим більше помічав недовірливих поглядів людей в балаклавах і масках, звернених на мій фотоапарат. ЗМІ тут не люблять. Особливо українські.

   Я все ж таки зважився зайти в будівлю адміністрації і отримати дозвіл на зйомку. Але знімати можна лише на вулиці і тих, хто в масках.

   Будівля кипить як мурашник. Жінок мало - переважно це медпрацівники і "кухарки". Здебільшого в будівлі чоловіки, які мало нагадують схильну до філософствування інтелігенцію. А ще тут - козаки та молодь зі своєрідних "сотень". Занадто багато хлопців 16-18 років, яким це все дуже подобається. Перевіряють пропуски, відпочивають, п'ють чай.

   Пригостився сепаратистським бутербродом з чаєм - смачно.

    У протестному русі складно придумати щось нове.

    Як і на Майдані, місцеві жителі приносять протестувальникам консервацію, свіжі продукти, воду, медикаменти, одяг і ковдри. Всюди бочки, на яких стоять закопчені чайники і казанки.

    Люди втомилися і напружені. Говориш - прислухаються, а потім щось всередині них проривається, і починають гаряче говорити про те, що стоять за весь Донбас і нікуди звідси не підуть.

    Головне слово не "Росія", а саме "Донбас". Якщо потрібно, кожен з них готовий померти за свою землю.

    Мені важко повірити в цю зміну серед співвітчизників. Ще півроку тому вони дивилися телевізор, скаржилися на погані дороги і роботу ЖЕКів. Тепер це бійці.

    За кілька годин у стінах ОДА я не зустрів жодного приїжджого з Росії. Маріуполь, Горлівка, Дзержинськ, Артемівськ, Красноармійськ. Поруч зі мною стояли звичайні жителі Донбасу. Але не київський середній клас, відгороджений від народу своїм особливим "достатком", а прості службовці та робітники. І, безумовно, тут багато безробітних.

    Чи є в ОДА злі сепаратисти, як про це говорять столичні ЗМІ? Я не побачив. Бачив тільки втомлених і переконаних у своїй правоті донбасівців. Людей, які люблять свою землю. Так, немитих. Так, у касках і балаклавах. Так, зайнятих приготуванням коктейлів Молотова.

    У своєму ідеалізмі вони дуже схожі на тих, хто стояв на Майдані у січні-лютому цього року. Вони теж проти корупції, бандитів при владі і бідності.

    Той протестний потенціал, який накопичувався всі ці роки, нарешті, вийшов назовні. І ці "сепаратисти" вже стоять не за приєднання до Росії або великого Путіна. Вони стоять проти неповаги до себе, беззаконня, домовленостей та визначення курсу країни без їхньої участі.

    Я бачив вірменів, греків, українців і росіян. Тих, хто усвідомив себе єдиною силою. Тут народжується нова нація Південного Сходу. Те, до чого довго закликав Київ - сталося. У жителів Донбасу прокинулося почуття гордості.

    Залишаючи "Донецьку республіку", я відчував дуже неоднозначні почуття. ОДА за тиждень перетворилася на невелику державу, де з'явилися свої закони, свідоме населення і бачення майбутнього Донбасу, в якому дедалі менше місця залишається олігархам і впливу Києва.

    Старого Донбасу, яким ми його знали - пасивного, терплячого і готового все зрозуміти, більше немає.

       Полностью со статьёй можно ознакомится тут: http://www.bbc.co.uk/ukrainian/politics/2014/04/140414_voronov_donbass_ko.shtml

       Однажды Отто фон Бисмарк произнёс замечательную фразу: «Никогда столько не лгут, как во время войны, после охоты и до выборов».

       С тех времён ничего не изменилось, более того, если считать охотой поиски диверсантов, мы имеем сейчас все три требования. Российские СМИ врут безбожно (хотя, если хотите получить относительно объективное мнение, послушайте Познера и Венедиктова), американские СМИ врут не меньше (давайте будем откровенны, они поддерживают нас не из любви к демократии, а совершенно по иным причинам), наши в упор не хотят замечать иное мнение и резко забыли о том, что Украина всегда голосовала не за кого-то, а против кого-то и нынешняя власть это совсем не те люди за которых голосовал восток и тем удивительнее, что на фоне этого появляются подобные статьи, которые обвинить в ангажированности все-таки сложно.

     А ещё меня мучают два вопроса, почему последние 10 лет, каждые выборы при победе запада Украины — восточная соглашалась. А при победе восточной — западная говорила, что всё это глупости и мы не согласны?... И почему меня преследует ощущение, что если, гипотетически, на 10 дней удалить всех наших политиков и журналистов в какую-нибудь резервацию — народ между собой прекрасно договорится?..