На фоне Женевской конференции и временного прекращения антитеррористической операции на востоке, журналистка ББС Ольга Ившина комментирует происходящее непосредственно с места событий.
"У нас країну на шматки розривають, як ми можемо до цього ставитися!?", - каже мені з броні БМД молодий десантник.
Вони приїхали на Донеччину відновити порядок. Але поки що - зупиняють їх самих.
Бойові машини української армії блокують жителі Краматорська. Багато хто тут не радий приходу військових.
"От тільки що мужик підходив, намагався прапор моєї країни зірвати з машини. Сьогодні є моя країна, а завтра її може і не бути! Як я повинен до цього ставитися?", - випалює десантник і різко відвертається від камери.
Я бачу, що він не те що насилу стримує емоції - він ледь стримує сльози.
Як я пізніше дізналася, це Роман. Інженер з Дніпропетровська. У строю він, як і багато його товаришів по службі, опинився в ході мобілізації резервістів, оголошеної в Україні в березні.
"Так, тільки загальною ця мобілізація залишилася лише на словах. Мобілізували 3 області - Полтаву, Черкаси та Дніпропетровськ. Мені повістка прийшла, і я не ховався, я пішов. Бо це моя країна. Від Луганська до Карпат - це все моя Батьківщина!", - каже він.
"Наша, це наша спільна Батьківщина!", - кричать десантникові у відповідь з натовпу, що оточив БМД. Напруга трохи спадає.
Як так вийшло
Побаченого за півдня в Краматорську цілком вистачило б відразу на кілька сюжетів, заміток і просто роздумів. Але я чомусь поїхала далі в Слов'янськ.
Там, як виявилося, на мене чекали не менш цікаві розмови. У центрі міста стояли бойові машини української армії, які нещодавно перейшли до рук протестувальників .
Люди в масках і військовій формі, що охороняють техніку, охоче фотографувалися з жителями і навіть дозволяли дітям потримати свою зброю.
Знайти колишніх господарів БМД виявилося не так-то просто. Вони сиділи на задньому дворі будівлі міської адміністрації. Людей 30-40.
Незважаючи на контроль з боку людей з георгіївськими стрічками на рукавах, мені вдалося поговорити з кількома військовослужбовцями.
Хлопці виглядали втомленими і пригніченими. Багато хто з них - резервісти, мобілізовані лише кілька тижнів тому.
"Як вийшло, що наші машини тепер в руках самооборони? Та тому що накази треба нормальні віддавати! А не ті, які Київ вигадує", - сказав мені один із солдатів.
"Куди їдемо, навіщо, що робимо? Немає відповідей. Я вважаю, що люди мають право відстоювати свої інтереси. На їхні проблеми довго не звертали уваги. Чого ж тепер дивуватися? Я в своїх людей стріляти не готовий! Тому коли підійшли серйозні люди і серйозно попросили поступитися технікою, я подумав, що це на краще", - продовжує він.
"Ні, Стас, ти не правий. Наша країна повинна бути єдиною. Різною, але єдиною", - раптом приєднується до розмови товариш по службі Артем.
"Наказ є наказ. Кожен повинен бути на своєму місці. Правда, стріляти по людях я теж не готовий", - додає він.
Під оплески
Намагаюся дізнатися, наскільки правдиві відомості про те, що десантників кинули командири.
"Це брехня. Наш командир з нами, він клопочеться, щоб нас випустили звідси. І передайте ще, що нас ніхто не бив, все нормально", - каже Артем.
До нас підходить літня жінка і залишає солдатам їжі. В цілому до військових в Краматорську і Слов'янську ставляться з повагою і співчуттям.
Що, правда, не заважає людям катувати солдатів непростими питаннями.
Тим часом закінчуються переговори. Підполковник шикує десантників і повідомляє, що, згідно з домовленістю, військові можуть піти, залишивши автомати і бойові машини.
Під оплески присутніх і скандування "Молодці!", військові йдуть до двох автобусів, які, мабуть, пригнали спеціально для них. У відповідь десантники мовчать.
Як тільки автобуси від'їхали, люди на площі повернулися до "трофейних" БМД. За фотографією на броні іноді навіть стояла черга. З висоти за цим спостерігали українські винищувачі і військові вертольоти.
Я прислухалася до їхнього гулу і намагалася уявити, яким може бути наступний етап протистояння на південному сході України. Хоча пророкувати це тут не береться вже ніхто.
Можно сколько угодно рассказывать о том, что наша власть молодая, что вина лежит непосредственно на Януковиче, и не за то, что он отдавал какие-то приказы, а за то, как нынче живёт народ Донбасса и сколько там сейчас безработных, но факт остаётся фактом. У власти у нас сейчас очень мало профессионалов, зато огромное количество популистов и теоретиков. Вместо того, чтобы сутки напролёт проводить на востоке и в Крыму, разговаривая и объясняя свою позицию людям, они сидят в Киеве и активно посещают ток-шоу на телевидении, которое восток не жалует. Вот и результат.